Велика Вітчизняна війна розпочалася 22 червня 1941 року з того, що німецькі літаки бомбардували наші міста. Спочатку ніхто нічого не зрозумів і тому почалася паніка. Трохи пізніше повідомили по радіо, що розпочалася війна… Того ж ранку німецькі війська перетнули кордон Радянського Союзу… Ось як описує тодішні події мій дідусь Шварцман Лев Мотелевіч: «Мені тоді було майже шість років, коли почалася війна. Мого батька забрали на фронт. Ми з мамою зосталися вдвох. Тоді ми жили на станції Ярошенка, Винницької області. До нас фашистські солдати увійшли в кінці червня 1941 року і почали грабувати будинки. Потім замість звичайних німецьких солдат з’явився каральний загін. Багато людей з мого села почали служити новій владі. Усіх євреїв зібрали в одному місці та наказали нашити жовті шестикутні зірки на одяг. Нас відправляли з однієї роботи на іншу, знущались з нас, били. Після роботи ми намагалися не виходити з квартир. А з двадцятої години наступала комендантська година. В грудні 1941 р. вночі з’явився батько. Але залишатися йому вдома було небезпечно. Він ховався, але німці все одно його знайшли і відправили на роботу. Зазвичай, після роботи людей вели на розстріл. Але моєму батькові пощастило, бо він упав у яму раніше, ніж німець вистрелив. Пролежавши у ямі до вечора, батько пробрався додому садами й городами. Але він змушений був переховуватися у інших людей. Якось у наш дім зайшов німець і почав питати, а потім і шукати когось. Він думав, що ми когось переховуваємо. Потім він дістав свій пістолет і навів його на мене. Моя мати впала у ноги німцю і почала благати, щоб він не стріляв. Німець… сховав зброю. Незабаром на зміну німцям прийшли румуни. Але вони виконували накази німців. І також знущалися і били нас, гнали на всякі роботи. У жовтні 1942р. румуни почали збирати і забирати чоловіків. Пішли чутки, що їх кудись відвезуть. Багато чоловіків з цієї групи змогли відкупитися від румун, і тому взяли інших. Туди ж і потратив і мій батько. Через кілька днів людей відправили,але куди, - ми тоді не знали. Лише потім, пізніше, нам віддали лист від нашого батька. Він повідомляв, що працює на шахті міста П’ятихатки. Після закінчення війни я надіслав листа до міста П’ятихатки, намагаючись дізнатись, що трапилось у шахті з моїм батьком. Мені прийшла відповідь, що вони поіменно не знають, хто тут був, але їм відомо, що цю шахту було затоплено водою. З того часу я став дуже серйозною людиною. А у дев’ять років пішов у перший клас…»
Тут описана лише одна історія, а таких розповідей по всьому світу – мільйони. Перемога поставила крапку в цьому жахливому сні. Про події Великої Вітчизняної війни мають знати всі. І не можна про таке забути: поки жива пам’ять, таке не повториться!..
